Чого не побачити очима
Чт, 5 ноября 2020, 13:08

Чого не побачити очима

Книга видатного французького письменника, поета й мислителя, пілота і вченого, конструктора й винахідника, людини-легенди Антуана де Сент-Екзюпері (1900–1944), зачитана до кожної букви, вивчена до цитат, і навряд чи ще хтось на планеті Земля не знайомий з Маленьким Принцем. Філософський вимір ліричної казки балетна мова подає через емоції. Чому? Бо заради емоцій ми, по суті, живемо. Нема їх – і ми ніби не існуємо. Емоційний коктейль, який створив Раду Поклітару, впливатиме на вас довго, розкриваючи нові й нові почуття. Унікальний рецепт винайшов Майстер!

Постійний творчий партнер постановок Раду Поклітару, художник по костюмах Дмитро Курята, в одному з інтерв’ю зізнався, що на ідеї костюмів вплинули графічні малюнки Екзюпері. Але не шукайте тут прямих візуальних цитат, хоча вбрання героїв – дійсно, кольору книжкових сторінок, розчерчених простим олівцем.  Ідея нагадує дитячі розмальовки, де одяг персонажів прорисований тільки наполовину: незрима вертикаль ділить його на дві частини – реальну та уявну. Реальна має чітко визначений крій, підкреслений чорними лініями-кантами. Уявна – мов чистий аркуш паперу без графічних акцентів, її крій та мінлива форма під час рухів артистів – імпровізаційні. Решту домальовує ваша уява.

Лаконічність візуальних акцентів стає символікою. Тендітна, незахищена, немов  оголена, Троянда  – з єдиною окрасою: розкішним королівським бутоном на голівці, соковитого кольору. Самотній вішак на сцені  (ви ж пам’ятаєте, з чого починається справжній Театр?) з різними аксесуарами одягу мешканців Планет ( в них, на очах у публіки, перевтілювався  Дмитро Кондратюк, він же – Льотчик) – саме цей вішак промовисто натякає: шукай всіх персонажів – в собі. Ті планети – то внутрішній Космос кожного. А решта – лише аксесуари. 

І тільки чорний, мов безодня, Змій, Біблійний персонаж з яблуком спокуси, що вбиває Маленького Принца (а може і не вбиває?… а раптом Принц лише засинає, щоб прокинутись від фінального поцілунку коханої Троянди, як прокинулася колись від поцілунку коханого Спляча Красуня, що також спокусилася яблуком?.. хто зна, хто зна...) Так от, тільки Змій (магічне, мов пророцтво, виконання Мішеля Фондю) що звивається в туге кубельце, чи розгортається до гігантських розмірів, мов знамено самого Зла – отримує неймовірну пластику  і сценічну виразність рухів завдяки візуальному ефекту чорно-білих костюмів артистів, які на декілька моторошних миттєвостей балету стають частинками його гнучкого і всесильного тіла. 

А де ж кольори і сонце, пригоди і веселки? Де яскраві фарби дитинства, – спитає глядач? 

І тут з’явиться третій вимір реальності балету «Маленький Принц» – мультижанрові і кольорові декорації, відеопроекції 3D від Ольги Нікітіної. Ось де навколишній діджітал-світ вривається і модулює простір, дратує чи захоплює, трансформуючись – чи в пекельну грозу з хмарами, з якою мужньо б’ється літачок, чи в мультяшки з коміксами, чи в космічні простори, що летять назустріч, мов документальні кінозйомки NASA, чи в шалені американські гірки, чи в розфарбовані в колір, мов стареньке чорно-біле кіно,  ілюстрації з книги самого Екзюпері!… Це мультимедійне буйство яскравою реальністю обрушується на глядачів так потужно, що інколи, як і в реальному житті,  оговтуєшся на тому, що перестав відчувати в серці – і дитину, і Маленького Принца, і мистецьку магію, і самого себе. Тоді, схаменувшись вмить, рвешся крізь цей шал знову до першоджерела, до чорно-білих букв – Автора.

«Неможливо в цьому житті зробити щось абсолютно нове, але можна зробити набагато краще, ніж робили до тебе» – цитує Раду Поклітару улюблений вислів.  Не втратити, а розкрити нові сенси всесвітньо відомих творів – давно стало його персональним творчим викликом, безумовною мистецькою потребою, і, схоже, – ознакою творчого стилю. Цікавість майстра до нового прочитання нагадало мені сталу традицію фольклористів – коли прадавні мелодії передаються з вуст в уста, набуваючи рис сучасності. 

Те, в який спосіб це відбулося в балеті Маленький Принц, виглядає найдивовижнішим в інтерпретації Екзюпері, і як на мене – новаторським виміром мистецької реальності Раду Поклітару. Шукайте це  не у візуальному ряді, костюмах, декораціях 3D, чи унікальній – за виразністю і філігранним різьбленням образів – хореографії.

Ні! Нехай вибачають традиції на слові «балетний супровід», але він належить – Музиці! І саме тут, у музиці, відбуватимуться головні події балету, невидимі оку. 

Симфонічні твори юного Моцарта, його ж оркестрові і фортепіанні твори, що вивчають діти в музичних школах – несуть відбиток геніальної пори дитинства, про яке багато говорять дорослі. Проте, скільки дорослих вміють відчувати і поважати цю геніальність – у власній дитині? Дитинство – особливий період життя: ще працює пам’ять і мудрість космічного досвіду (ви ж пам’ятаєте мандри Маленького Принца планетами з диваками?) а реальний світ Землі так чарує новизною і красою! Схоже, вислів «молодо-зелено» народився з недбалості і зверхнього мислення… Бо насправді, діти – абсолютно зрілі і гармонійні особистості, що поки живуть в біологічно-малому віці. Діти не знають що таке «зло» – взагалі, аж доки їм не продемонструють це – дорослі. Діти вміють так сильно любити і відчувати справжнє, як доросла людина тільки-но прагне в подальші роки. Діти кожну мить, і невпинно – ростуть. Так, як потім свідомо намагатимуться – дорослі.  Тож, творчість маленького Моцарта – свідчення не тільки генія, одного на тисячі. Вона свідчення дитинства, як короткої пори людської геніальності. «Дивно, як дитина – це ж зовсім маленький хлопчик, 8 років! – писав музику, яка досі жива, досі чіпляє, зворушує і вражає своєю досконалістю!» – із захватом каже Раду Поклітару. 

Звучить Моцарт – і весь світ вібрує і бринить в тих звуках, багатоголосно. Але повнота тих звуків почалася з єдиного – голосу, яким всі ми включаємось у життя: голосу мами, її ніжних колискових. Чистий голос-мелодія, серед гомінкого світу, мов звукова пуповина єднає тебе з Космосом, приводить на Землю, супроводжує тут, і знов у свій час єднає з ним. В сюжеті балету Маленький Принц саме так все і відбувається. Колискові у незабутньому виконанні Марії Пилипчак  з’являються в ключових моментах трансформацій – як точки збору конструкції всього спектаклю, на тонких гранях життя і смерті, на перетинах частин життєвого і мистецького дійства. І приходять вони – символи змін – з достовірностю космічного хронометру. 

І тут, увага! Ви це не побачили – ви почули! На відміну від книги, Раду Поклітару ввів новий персонаж – Мати. І вона – мати хлопчика, Мати Миру, Богородиця і твоя Батьківщина, і твоя рідна планета Земля – все в ньому є, через тексти старовинних українських колискових, через єдине Слово, якому дозволено тут звучати.

Її образ у спектаклі – незримий, бо ви ж пам’ятаєте?… «Добре бачить лише серце. Найголовнішого не побачити очима». Але вона проведе вас тихо через спектакль, як через життя – від початку і до фіналу. Вперше голос колискової підхопить розбитого Льотчика в пустелі, на порозі смерті – і перенесе його у власне дитинство, де він – Маленький Принц, що вивчатиме свій новий безмежний Космос. «Леле, леле, лелесенько, Засни ж, моє малесеньке, Будеш легко, сину, спати, Будеш здоров уставати.» Після всіх чарівних мандрів Планетами, після зустрічі з коханням свого життя – Трояндою, Маленький Принц нарешті летить опановувати справжню планету, рідну Землю – летить, аби народитися людиною у своїй родині, і саме в цей момент колискова звучить вдруге: «Повішу колиску на в’ялину, Й’сама помандрую на Вкраїну, Буде дробен дощик накрапати, Й’буде моє дитя забавляти». 

Друга дія балету, на Землі, почнеться із зустрічі з Лисом (незабутній Ілля Мірошніченко), яка переверне і серце, і все життя Маленького Принца. Бо по суті, сповідь Екзюпері про дружбу – це одвічне біблійне питання «возлюбіть ближнього свого», і – хто він, твій ближній? І тут, вказуючи на надзвичайність майбутньої події, на нове народження Маленького Принца і його людяності, – звучить втретє колискова, жартівлива і грайлива «Люляй, люляй, колишу ті, Як не уснеш – полишу ті. Покладу ті під лавицю, Сама піду на вулицю. На вулиці дудка грає, Мене мати не пускає»

Те, що починалося з жарту, захоплює найглибші почуття героя, і в балеті це одна з драматичних кульмінацій – коли на тлі бешкетного, безумовного щастя і злиття двох життів в єдиний потік – контрастом звучить трагічна музика Моцарта, і хрестом розщеплює свідомість – на глибину болі втрати, і ширину щастя  без краю. Дружба дала Маленькому Принцу те, що не дало перше кохання – нові крила, безмежну віру в себе і вміння літати, бо Лис на прощання подарував йому – паперовий літачок! Символ, який обов’язково придумав би Антуан де Сент-Екзюпері, якби схотів продовжити свою книгу… Приклад «подій тільки в музиці» – буде в цьому епізоді ще раз, після прощання з Лисом, коли теплий і гармонійний Моцарт буквально «затопчується» чужинним ритмом ніг артистів. Коли стикаються в конфлікті різні часові виміри: той, за яким тече життя серця, – і той, з яким вривається навколишній світ.

В завершальний, четвертий раз драматична за змістом колискова «Спи, Ісусе, спи» звучить у фіналі спектаклю – і вражає глибиною тексту, де оспівується земний тернистий шлях. На сцені синхронно, через паузи темноти і мовчання, «гортаються» миттєві сценки з життя Маленького Принца. На пунктирній звуковій ниточці колискової Маленький Принц покидає глядачів і спектакль, цілуючи свою Троянду. А ми?… А ми чекаємо на його повернення!

Проєкт реалізовано за фінансової підтримки Українського культурного фонду та Департаменту культури (КМДА)

Анна Архипова

Kyiv daily