21 жовтня в житті популярного театру «Київ Модерн-балет» Раду Поклітару сталася історична подія. Вперше нову виставу "Маленький принц" показали максимально широкому загалу - онлайн, безкоштовно. Театральний критик Олег Вергеліс подивився виставу і у своєму Telegram-каналі розповів про свої враження та приховані смисли нової постановки.
У центрі вистави – нове прочитання відомої історії про Маленького принца, про його уявлення цінності відносин двох індивідів, де кожна подорож новою планетою – глибинне розуміння сутності особистості. Це розповідь про перевагу простих речей і цінностей над суєтою та складністю «світу дорослих», про значимість дитинства, як головного періоду людського життя. Балет поставили на музику Моцарта та українських колискових.
«Ця вистава не така вже й солодка на смак, чого можна було б чекати від пластичної історії про принца-філософа, котрий рятує свою маленьку планету від підступних баобабів і знає ціну великої дружби.
За час, поки моделювали цей балет, світ і планета опинилися в полоні новітніх мутуючих баобабів - страшним лишаєм нашу планету опоясав жахливий коронавірус, перетворивши життя на примхливу пандемічну реальність.
Тому присмак гіркого шоколаду сьогодення є і в новому балеті Поклітару. Не буквально і не візуально. У цій новій балетній історії, навпаки, є якась тиха печаль. Не на кшталт - мы все умрём... А з іншого боку - де би найти бідним землянам якусь нову ідеальну планету для свого тихого щастя, якщо стара планета, судячи з інформстрічок, свій гуманітарний потенціал вже ніби і вичерпала.
Маленький принц переміщається на сцені, у просторі і в часі, зустрічаючи своїх старовинних друзів - Льотчик, Лис, Троянда, інші. Траєкторія сюжетного польоту не змінилася, але змінилися обставини в нашому Космосі.
У прем’єрному балеті Маленького принца сприймаю далебі не за миле солодке допитливе дитя з широко відкритими очима.. У новому балеті, відповідно, і герой подорослішав. Це далебі не щира мила наївна дитина, а стрункий вихований підліток у період свого пізнього статевого дозрівання. І він вже багато чого ХОЧЕ.. Хоче не тільки пізнати знаки Нескінченності (як Земфіра у своїй пісні) , а пізнати і дещо інше, про що постійно думають підлітки у такому віці, муштруючи свої телефони з відповідними відео...
Маленький принц вже виріс - ніби натякає Поклітару. І його омріяна планета також постаріла, - ніби натякає автор проєкту. І що ж тоді лишається?
Лишається прекрасний сон про минуле, про вчорашній ідеалізм, оптимізм та наївність... Так, ми дійсно відповідаємо за тих, кого приручили. Але ж і приручені можуть з часом перетворитися на потвор. Сон мрії іноді народжує власних потвор.
Сам Поклітару задовго до вистави спойлерить секрет свого балету, коли анонсує його важливою музичною складовою - це українські колискові. За бажанням, можна і так прочитати цей новий балет - юному Принцу наснилися добрі часи, коли він був ще маленьким принцем, світ навколо був іншим, а зустрічі цікавішими... В балеті такий прийом очікуваний і можливий на всі 100%.
Загалом, прем’єрний Маленький Принц від Раду Поклітару - проєкт синкретичний і егоцентричний. Синкретизм - через комбінацію на території одного хореографічного тексту елементів різних - і споріднених, і антагоністичних. До впізнаваного хореографічного почерку Раду Поклітару додаються... певні елементи лялькового театру (деякі персонажі і задані як ляльки-маріонетки), елементи анімації, комп’ютерної графіки, а ще ж є українські колискові (як окрема але рідна цьому сюжету планета) , звісно тут є і музика зовсім юного Моцарта, яка у виставі іноді домінує над хореографією, ніби виривається на перший план, коли хочеш тільки слухати і трохи менше дивитися (вибачте, на те він і геній, Моцарт).
Хореографічний почерк Поклітару саме у Маленькому принці, на мій онлайн-погляд, вирізняє така собі конвульсивність (від слова - конвульсії), образно кажучи. І це, до речі, також лягає на імовірний концепт хворого світу, про який хоче забути у своєму сні колись маленький Принц.
Хореографічна партитура загострюється постановником через сцени-дуети. Принц і Лис, Принц і Троянда. Такі сцени вирішені переконливо, емоційно, гостро, характерно. Так і передбачаю, як автор хотів би випустити в окремих сценах свої гротескно-гострі шипи, на що він великий майстер. Але бачу як сам себе стримує. Шипів і так довкола достатньо, тому тут - про пелюстки Троянди.
Я не є видатним титулованим поклітарузнавцем у нашому арт-середовищі, Але беру на себе сміливість зазначити, що Маленький Принц - найОсобистішніший балет Раду. НайЕгоцентричніший. Ставить про Принца, думає про себе. Це виявляється і в хореографічних рішеннях, коли Автор (постановник) повсякчас воліє довести свій пріоритет над Екзюпері, над Моцартом, над Принцем. Тобто, для балетмейстера це доволі особистісна історія. Спомин про сон власного дитинства, коли, наприклад, ховався у кишинівській школі від учителів, накривши себе металевими ночвами.. І ті ночви з минулого - також його дитяча планета, панцир від буденності, захист від баобабів», - написав Вергеліс.
Олег ВЕРГЕЛІС
--
