Книга видатного французького письменника, поета й мислителя, пілота і вченого, конструктора й винахідника, людини-легенди Антуана де Сент-Екзюпері (1900–1944), зачитана до кожної букви, вивчена до цитат, і навряд чи ще хтось на планеті Земля не знайомий з Маленьким Принцем. Філософський вимір ліричної казки балетна мова подає через емоції. Чому? Бо заради емоцій ми, по суті, живемо. Нема їх – і ми ніби не існуємо. Емоційний коктейль, який створив Раду Поклітару, впливатиме на вас довго, розкриваючи нові й нові почуття. Унікальний рецепт винайшов Майстер!
Постійний творчий партнер постановок Раду Поклітару, художник по костюмах Дмитро Курята, в одному з інтерв’ю зізнався, що на ідеї костюмів вплинули графічні малюнки Екзюпері. Але не шукайте тут прямих візуальних цитат, хоча вбрання героїв – дійсно, кольору книжкових сторінок, розчерчених простим олівцем. Ідея нагадує дитячі розмальовки, де одяг персонажів прорисований тільки наполовину: незрима вертикаль ділить його на дві частини – реальну та уявну. Реальна має чітко визначений крій, підкреслений чорними лініями-кантами. Уявна – мов чистий аркуш паперу без графічних акцентів, її крій та мінлива форма під час рухів артистів – імпровізаційні. Решту домальовує ваша уява.
Лаконічність візуальних акцентів стає символікою. Тендітна, незахищена, немов оголена, Троянда – з єдиною окрасою: розкішним королівським бутоном на голівці, соковитого кольору. Самотній вішак на сцені (ви ж пам’ятаєте, з чого починається справжній Театр?) з різними аксесуарами одягу мешканців Планет ( в них, на очах у публіки, перевтілювався Дмитро Кондратюк, він же – Льотчик) – саме цей вішак промовисто натякає: шукай всіх персонажів – в собі. Ті планети – то внутрішній Космос кожного. А решта – лише аксесуари.
І тільки чорний, мов безодня, Змій, Біблійний персонаж з яблуком спокуси, що вбиває Маленького Принца (а може і не вбиває?… а раптом Принц лише засинає, щоб прокинутись від фінального поцілунку коханої Троянди, як прокинулася колись від поцілунку коханого Спляча Красуня, що також спокусилася яблуком?.. хто зна, хто зна.. ) Так от, тільки Змій (магічне, мов пророцтво, виконання Мішеля Фондю) що звивається в туге кубельце, чи розгортається до гігантських розмірів, мов знамено самого Зла – отримує неймовірну пластику і сценічну виразність рухів завдяки візуальному ефекту чорно-білих костюмів артистів, які на декілька моторошних миттєвостей балету стають частинками його гнучкого і всесильного тіла.
А де ж кольори і сонце, пригоди і веселки? Де яскраві фарби дитинства, – спитає глядач?
І тут з’явиться третій вимір реальності балету «Маленький Принц» – мультижанрові і кольорові декорації, відеопроекції 3D від Ольги Нікітіної. Ось де навколишній діджітал-світ вривається і модулює простір, дратує чи захоплює, трансформуючись – чи в пекельну грозу з хмарами, з якою мужньо б’ється літачок, чи в мультяшки з коміксами, чи в космічні простори, що летять назустріч, мов документальні кінозйомки NASA, чи в шалені американські гірки, чи в розфарбовані в колір, мов стареньке чорно-біле кіно, ілюстрації з книги самого Екзюпері!… Це мультимедійне буйство яскравою реальністю обрушується на глядачів так потужно, що інколи, як і в реальному житті, оговтуєшся на тому, що перестав відчувати в серці – і дитину, і Маленького Принца, і мистецьку магію, і самого себе. Тоді, схаменувшись вмить, рвешся крізь цей шал знову до першоджерела, до чорно-білих букв – Автора.
«Неможливо в цьому житті зробити щось абсолютно нове, але можна зробити набагато краще, ніж робили до тебе» – цитує Раду Поклітару улюблений вислів. Не втратити, а розкрити нові сенси всесвітньо відомих творів – давно стало його персональним творчим викликом, безумовною мистецькою потребою, і, схоже, – ознакою творчого стилю. Цікавість майстра до нового прочитання нагадало мені сталу традицію фольклористів – коли прадавні мелодії передаються з вуст в уста, набуваючи рис сучасності.
Те, в який спосіб це відбулося в балеті Маленький Принц, виглядає найдивовижнішим в інтерпретації Екзюпері, і як на мене – новаторським виміром мистецької реальності Раду Поклітару. Шукайте це не у візуальному ряді, костюмах, декораціях 3D, чи унікальній – за виразністю і філігранним різьбленням образів – хореографії.
Ні! Нехай вибачають традиції на слові «балетний супровід», але він належить – Музиці! І саме тут, у музиці, відбуватимуться головні події балету, невидимі оку.
Симфонічні твори юного Моцарта, його ж оркестрові і фортепіанні твори, що вивчають діти в музичних школах – несуть відбиток геніальної пори дитинства, про яке багато говорять дорослі. Проте, скільки дорослих вміють відчувати і поважати цю геніальність – у власній дитині? Дитинство – особливий період життя: ще працює пам’ять і мудрість космічного досвіду (ви ж пам’ятаєте мандри Маленького Принца планетами з диваками?) а реальний світ Землі так чарує новизною і красою! Схоже, вислів «молодо-зелено» народився з недбалості і зверхнього мислення… Бо насправді, діти – абсолютно зрілі і гармонійні особистості, що поки живуть в біологічно-малому віці. Діти не знають що таке «зло» – взагалі, аж доки їм не продемонструють це – дорослі. Діти вміють так сильно любити і відчувати справжнє, як доросла людина тільки-но прагне в подальші роки. Діти кожну мить, і невпинно – ростуть. Так, як потім свідомо намагатимуться – дорослі. Тож, творчість маленького Моцарта – свідчення не тільки генія, одного на тисячі. Вона свідчення дитинства, як короткої пори людської геніальності. «Дивно, як дитина – це ж зовсім маленький хлопчик, 8 років! – писав музику, яка досі жива, досі чіпляє, зворушує і вражає своєю досконалістю!» – із захватом каже Раду Поклітару.
Звучить Моцарт – і весь світ вібрує і бринить в тих звуках, багатоголосно. Але повнота тих звуків почалася з єдиного – голосу, яким всі ми включаємось у життя: голосу мами, її ніжних колискових. Чистий голос-мелодія, серед гомінкого світу, мов звукова пуповина єднає тебе з Космосом, приводить на Землю, супроводжує тут, і знов у свій час єднає з ним. В сюжеті балету Маленький Принц саме так все і відбувається. Колискові у незабутньому виконанні Марії Пилипчак з’являються в ключових моментах трансформацій – як точки збору конструкції всього спектаклю, на тонких гранях життя і смерті, на перетинах частин життєвого і мистецького дійства. І приходять вони – символи змін – з достовірностю космічного хронометру.
І тут, увага! Ви це не побачили – ви почули! На відміну від книги, Раду Поклітару ввів новий персонаж – Мати. І вона – мати хлопчика, Мати Миру, Богородиця і твоя Батьківщина, і твоя рідна планета Земля – все в ньому є, через тексти старовинних українських колискових, через єдине Слово, якому дозволено тут звучати.
Її образ у спектаклі – незримий, бо ви ж пам’ятаєте?… «Добре бачить лише серце. Найголовнішого не побачити очима». Але вона проведе вас тихо через спектакль, як через життя – від початку і до фіналу. Вперше голос колискової підхопить розбитого Льотчика в пустелі, на порозі смерті – і перенесе його у власне дитинство, де він – Маленький Принц, що вивчатиме свій новий безмежний Космос. «Леле, леле, лелесенько, Засни ж, моє малесеньке, Будеш легко, сину, спати, Будеш здоров уставати.» Після всіх чарівних мандрів Планетами, після зустрічі з коханням свого життя – Трояндою, Маленький Принц нарешті летить опановувати справжню планету, рідну Землю – летить, аби народитися людиною у своїй родині, і саме в цей момент колискова звучить вдруге: «Повішу колиску на в’ялину, Й’сама помандрую на Вкраїну, Буде дробен дощик накрапати, Й’буде моє дитя забавляти».
Друга дія балету, на Землі, почнеться із зустрічі з Лисом (незабутній Ілля Мірошніченко), яка переверне і серце, і все життя Маленького Принца. Бо по суті, сповідь Екзюпері про дружбу – це одвічне біблійне питання «возлюбіть ближнього свого», і – хто він, твій ближній? І тут, вказуючи на надзвичайність майбутньої події, на нове народження Маленького Принца і його людяності, – звучить втретє колискова, жартівлива і грайлива «Люляй, люляй, колишу ті, Як не уснеш – полишу ті. Покладу ті під лавицю, Сама піду на вулицю. На вулиці дудка грає, Мене мати не пускає»
Те, що починалося з жарту, захоплює найглибші почуття героя, і в балеті це одна з драматичних кульмінацій – коли на тлі бешкетного, безумовного щастя і злиття двох життів в єдиний потік – контрастом звучить трагічна музика Моцарта, і хрестом розщеплює свідомість – на глибину болі втрати, і ширину щастя без краю. Дружба дала Маленькому Принцу те, що не дало перше кохання – нові крила, безмежну віру в себе і вміння літати, бо Лис на прощання подарував йому – паперовий літачок! Символ, який обов’язково придумав би Антуан де Сент-Екзюпері, якби схотів продовжити свою книгу… Приклад «подій тільки в музиці» – буде в цьому епізоді ще раз, після прощання з Лисом, коли теплий і гармонійний Моцарт буквально «затопчується» чужинним ритмом ніг артистів. Коли стикаються в конфлікті різні часові виміри: той, за яким тече життя серця, – і той, з яким вривається навколишній світ.
В завершальний, четвертий раз драматична за змістом колискова «Спи, Ісусе, спи» звучить у фіналі спектаклю – і вражає глибиною тексту, де оспівується земний тернистий шлях. На сцені синхронно, через паузи темноти і мовчання, «гортаються» миттєві сценки з життя Маленького Принца. На пунктирній звуковій ниточці колискової Маленький Принц покидає глядачів і спектакль, цілуючи свою Троянду. А ми?… А ми чекаємо на його повернення!
Проєкт реалізовано за фінансової підтримки Українського культурного фонду та Департаменту культури (КМДА)
Анна Архипова
--
