Звернення громадян Детально
Історія, оригінально написана американським письменником Торнтоном Уайлдером як лібрето для опери німецького композитора Пауля Гіндеміта, набула нових та свіжих барв у хореографічній феєрії від "Київ Модерн-Балету".
Колектив, що існує з 2006 року, вже зарекомендував свої вистави як такі, що відрізняються не лише танцювальним наповненням та особливістю тематики, а й незвичною репрезентацією давно відомих творів.
Беручи за основу класичну музику, артисти під керівництвом Поклітару, вимальовують нові ілюстрації життя різних людей.
Для музичного наповнення балету був обраний цикл концертів "Пори року" Антоніо Вівальді, що не випадково. Як каже хореограф-постановник Раду Поклітару: "Пори року" - це про те, що все минає, змінюється. Саме це і підкреслене у виставі."
Перед показом одноактового перформенсу "Довгий різдвяний обід" глядачі, поглинуті своїми гаджетами, гайнули в світ соц.мереж. Проте не всі вглядаються в екран, багато-хто перечитує лібрето, бавиться з дітьми, ділиться новинами.
У залі з'являється і хореографічний укладач "рецепту родинних стосунків" Поклітару, він перемовляється з кимось двома-трьома словами і поспішає до танцюристів.
І от згасає світло, глядачі вимикають телефони і замовкають в очікуванні танцювального "частування". Починається обід. До речі, якщо перекладати назву "Long Christmas Dinnner", то можна вдатись і до слова "вечеря".
Англійське "dinner" означає головну їжу протягом дня або ввечері. Так вже сталось, що в Америці, зокрема, південних регіонах, головна страва їлась всередині дня, адже фермери мали добре підкріпитись, аби працювати решту дня. А от ввечері вони вже їли більш легку "supper", коли й "сьорбали" ("sup") суп.
Але у героїв танцювального свята від артистів "Київ Модерн-Балету" на меті зовсім не легка страва, яку перетравити буде ще навіть складніше. І справа тут не лише в хореографічних приправах та екзотичних інгредієнтах танцювальної постановки, а радше в темі, що піднімає спектакль.
Перед нами постають сцени з родинних вечерь сімейства Байард протягом 90 років.
З перших нот вистава набирає свій індивідуальний, непередбачуваний і мінливий, як людські емоції, ритм.
На сцені з’являються молоді герої та стара пані у візку, всі сідають, перемовляються та насолоджуються спілкуванням. Поряд з родинним колом кружляє вічна супутниця – служниця, яка буде поряд та спостерігатиме за життям різних поколінь родини Байард.
Звісно, вона не житиме вічно, проте кожне покоління матиме помічницю, що приноситиме до рук щасливих батьків новонароджених дітей та забиратиме візок зі старенькими членами родини, проводжаючи їх. В оригінальному лібрето Уайлдера цей образ неяскравий, а от у балеті саме служниця зафреймує перформенс, відкоркувавши пляшку шампанського як символ вибуху людських емоцій та свята життя.
І от, нота за нотою, рух за рухом та рік за роком, покоління за поколінням ми спостерігаємо, як дитина росте, грається з батьками, вчиться та стає дорослою. І вже ті батьки, що так нещодавно бігали з дітьми вже сидять у візку. І починається новий – черговий різдвяний обід.
Варто сказати, що артисти намагаються водночас показувати схожість певних рис у різних членів родини, і в той самий час кожен персонаж має свою індивідуальність.
У кожного своя біда: хтось починає пити, хтось палить, хтось страждає через втрату дитини, хтось божеволіє в пошуку свого шляху та кохання, хтось йде на війну, не зважаючи на благання близьких.
Тут є і матері, що приносять в родину незаконно народжених дітей і згодом стають частиною сімейства Байард, і сини, що приводять своїх коханців на знайомство з батьками, шокуючи їх своїм вибором.
Схожим для всіх є лише час, що жене нас вперед по тому самому колу, від покоління до покоління, від вечері до вечері.
Дитина народжується, дорослішає, знаходить свою половинку, створює родину і сама старіє, спостерігаючи за своїми дітьми. Якщо в оригінальному лібрето старіння героїв пропонується підкреслити за допомогою перук, то балет це демонструє через пластику тіла та особливість рухів. Якщо двері, що символізують Народження і Смерть у лібрето Торнтона Уайлдера – одні й ті самі, то у балеті – це відокремлені процеси.
Глибина зачепленої теми та певна трагічність доль героїв трохи згладжує така-собі післямова до вистави, де всі герої, які пішли з життя, продовжуєть свій обід десь там, на небі. Танцюристи постають перед глядачем в костюмах янголів, які і досі поглинуті перипетіями і земним життям. На те цей "різвяний обід" і "довгий", що ніколи не закінчується.
Глядачі довго аплодували та підходили, аби попросити автографи та подарувати квіти.
Розповідаючи про нову роботу "Київ Модерн-балету" Раду каже, що це одна з найбільш довготривалих постановок, зрештою, як і зміст вистави . ЇЇ створення почалось ще у 2009 році.
Хореограф хотів зробити свою, більшу близьку до сучасних реалій інтерпретацію п’єси. Але проводити особливі лінки до того, що відбувається в України, Раду Поклітару за мету не ставив:
"Я б не робив пряму асоціацію балету до того, що зараз відбуваться в країні. Те, що я прагнув показати в виставі - це не про щосекундну зміну подій в Україні, а про те, чим живе людство взагалі. Як автору мені дуже близька сама думка, що людина має проживати своє життя максимально наповнено. І треба проживати своє життя даючи, а не беручи. І я сподіваюсь, що всі глядачі вийшли з думками про те, навіщо ми живемо".
Ольга Герман
УКРАЇНСЬКА ПРАВДА
