1984. Інша. Хореографи балету-антиутопії про оригінал Орвелла та листування з композиторкою Джокера
Пон, 27 сiчня, 21:14

1984. Інша. Хореографи балету-антиутопії про оригінал Орвелла та листування з композиторкою Джокера

Минулого тижня на сцені Київського академічного театру опери і балету вперше показали балет-антиутопію "1984. Інша" за мотивами роману британського письменника Джорджа Орвелла.

У 40-хвилинному балеті на одну дію, поставленому артистами академічного театру "Київ Модерн-балет" Іллею Мірошніченком та Катериною Кузнецовою, на сцені з лаконічними рухомими декораціями історію про тоталітарне суспільство своїми рухами розповідало дев’ятеро танцівників. Вбрані у однакові невиразні костюми, схожі на уніформу, вони рухались між стін з паперу, ланцюгів та металевої сітки.

У якості музичного супроводу для своєї антиутопічної постановки хореографи обрали твори відомих кіноманам композиторів — ісландської віолончелістки Гільдур Ґуднадоттір (Джокер, Чорнобиль) та німецького піаніста Hauschka (Лев, Патрік Мелроуз). Їхня музика доповнювала образ створеного на сцені гнітючого, невільного, керованого світу.

НВ STYLE розпитав хореографів балету "1984. Інша" Іллю Мірошніченка та Катерину Кузнецову про натхнення Орвелом, музику оскароносної композиторки та незвичний вибір головного антагоніста у виставі.

Як у вас виникла ідея оформити у танець історію Орвелла? Чи бачили інші театральні чи кіно- постановки цього матеріалу?

Ілля Мірошніченко: Ідея виникла випадково. Дорогою на репетицію ми розмовляли про літературні твори й актуальні на сьогоднішній час теми. Моя колега Катя Кузнецова згадала два антиутопічні романи — "1984" Орвелла та "Який чудесний світ новий" Гакслі. Я почув слово антиутопія, і зрозумів, що це цікава тема для балету. Обрали Орвелла, тому що його концепція здається ближчою для нашого глядача, ніж концепція антиутопії Гакслі.

Театральні постановки не дивилися навмисно, щоб створити власну у певному режисерському вакуумі, без впливу інших ідей. Хоча фільм "1984" таки подивилися, і це полегшило роботу у написанні власного лібрето до вистави. Там ми побачили доволі сильний жест приналежності до Партії і вирішили залишити його у нашій роботі.

Катерина Кузнецова: Я вперше познайомилася з "1984" на третьому курсі інституту. Для мене цей твір потрапив до списку знакових. Тому не випадково, коли постало питання ідеї нової постановки, на думку прийшов саме роман Орвелла.

Що було найскладнішим під час створення балету "1984.Інша"? Чи виникали творчі суперечки між вами?

Ілля Мірошніченко: Найскладнішим, як не дивно, було не поставити суху хореографію, а вибудувати послідовність дієвих сцен. По-перше, головний сюжет роману, на нашу думку, неможливо поставити у форматі пластичного театру. Це якраз той вид творів, які можуть існувати лише в оригіналі. Дуже подібна історія із фільмом Шоу Трумена, де життя головного героя є утопією його внутрішнього світу і виявляться суцільним обманом. Цю історію неможливо поставити у театрі. У цьому і була перша складність нашої постановки.

Тому ми вирішили, що не маємо права псувати оригінал роману і прийняли рішення використовувати концепції, структури Орвелла та поставити історію, яка могла б відбуватися паралельно з життям Вінстона Сміта.

Розуміючи ідею автора про неосяжність сили і впливу партії, вирішили зробити головним антагоністом вистави сценічне світло. Відповідно, неіснуючого Старшого Брата ми показали через тінь на екрані.

Головна героїня із самого початку вистави — Інша. Вона сліпа, дія Світла на неї не поширюється, Партії для неї не існує. А значить, для всіх вона є лише предметом знущання.

Головний герой — ідеаліст, фанатик Партії з непримиренною жагою щоразу ковтати побільше пігулок-щастя, які дарує система. В результаті чого втрачає слух і стає Інакшим та руйнує власні ідеали. Далі все за Орвеллом: сумнів в існуванні Старшого Брата, визнання своєї незначущості, відмова від системи і зрада.

Катерина Кузнецова: Я більше оцінювала поставлені нами сцени з емоційного боку. Наприклад, чи розумію, що відчувають наші герої, чи вистачає мені напруження і наростання їхніх емоцій, щоб вони передалися мені як глядачеві тощо. Ілля ж більше відповідав за картинку з іншої, візуальної сторони. Йому було важливо знайти неординарне і цікаве рішення в хореографії, цікаву форму подачі матеріалу. Тому мені здається, що, поєднуючи наші два фокуси уваги, більше шукали консенсус, ніж сперечалися.

Гільдур Ґуднадоттір нещодавно стала сенсацією Золотого глобусу. Ви задовго до цього анонсували, що ставите саме на музику композиторки фільму Джокер. Яка історія такого вибору?

Ілля Мірошніченко: Ми постійно знаходимося у пошуку цікавої музики, так як саме вона іноді стає джерелом натхнення. Після перегляду другого епізоду серіалу Чорнобиль, стало цікаво хто композитор тієї незвичайно атмосферної музики. Прослухавши декілька альбомів ісландки Гільдур Ґуднадоттір, ми одразу вирішили, що на цю музику обов’язково щось треба поставити. Так і народилася вистава "1984. Інша". Листувалися із Гільдур та отримали її дозвіл на використання музики.

Що хореографи намагаються сказати глядачеві, позбавивши головну героїню зору?

Ілля Мірошніченко: Головна героїня не просто сліпа, вона перш за все є образом нескорених, незручних людей для Партії. Ми назвали її Іншою, щоб дати людям надію.

Засновник театру Київ модерн-балет Раду Поклітару стоїть першим у списку людей, яким ви висловлюєте вдячність за підтримку у створенні балету. Як саме допомагав вам хореограф?

Катерина Кузнецова: Раду завжди відкритий до поривів творчості своїх артистів. Якщо Раду «дає добро», значить вірить, що це буде цікаво глядачеві, вірить, що ми впораємося. Дуже вагомий внесок Раду вніс у саму назву нашої вистави. Бо спочатку, розуміючи, що беремо роман лише за ідею, ми хотіли назвати виставу просто Інша. Однак Раду переконав, що не можна замовчувати, що в основі нашого лібрето лежить такий відомий твір. Тому, назвали балет "1984. Інша". Фінал нашої вистави став таким, яким його бачив глядач, теж завдяки Раду.

Ілля Мірошніченко: Недостатньо буде сказати, що можливість випустити власну роботу на сцені Київ Модерн-балет, лише єдиний привід дякувати Раду Поклітару. Під час роботи над виставою ми розуміли, що Раду спілкується з нами, як з колегами — це неймовірно мотивує. І звичайно, він своїми порадами лише підсилив ту виставу, яку побачили глядачі.

Марія Кабацій

НВ STYLE