До завершення сезону: що дивитись в театрі в червні та липні? Детально

Поклітару презентує новий балет: Різдво буде довгим, але з індичкою
Чт, 25 грудня 2014, 14:50

Поклітару презентує новий балет: Різдво буде довгим, але з індичкою

Найпопулярніший девіз наших співгромадян на цей рік звучав як «Хто зна, що воно буде завтра?». На тлі такого розуміння ситуації майже всі мистецькі заходи крутилися навколо й довкола майданно-кримської, а згодом донбаської тематики. Принаймні настільки, наскільки хотілося заглибитися туди художникові… І якщо раптом з’являється такий собі «Довгий різдвяний обід», десь у глибині душі ти вже відчуваєш легке невдоволення. Як же громадянський обов’язок, війна, драма народів і поколінь?

Потім згадуєш, що це все-таки балет і трохи видихаєш… Хоча ні, це все-таки не балет, а Поклітару, тому спекуляція «гарячими» темами та кривавими сценами – не з цієї опери. Цей художник любить деталі, любить саме життя, тому й постановки його беруться з якихось місць… скажімо так, малодоступних звичайній фантазії. Ось як можна зробити драматичну історію з одного-єдиного обіду? Хай навіть за Уайльдером розтягнутого на 90 років різдвяного обіду різних поколінь американської родини Байярдів?

Узагалі п’єса Торнтона Уайльдера більше уявляється в якомусь підвальчику провінційного інтелектуального театру. Актори збираються за столом, говорять про погоду, їдять індичку, кохаються, народжують дітей, їдять індичку, говорять про погоду, їдять індичку… Одним словом, лише Різдво та індичка відносно вічні. Так, покоління змінюються, народжуються та помирають члени родини Байярдів… Однак це життя, питання в тому: де тут драма?

І Поклітару, мабуть, єдиний хореограф у світі, який може показати так виразно відсутність життя там, де здавалося б і питання про це не порушено. Це ж вам не принц датський, щоб його історію на люди виносити… Хоча у тому-то й сенс, що Гамлетову драму зрозуміти можна й ні в кого справедливість обурення принца сумнівів не викликає. Аж тут інша історія… Ну, немає сенсу в житті мільйонів простих звичайних людей, їх родин, і що ти зробиш? А хтось зробить із цього балет…

«Довгий різдвяний обід» не перетворився в довгий різдвяний сон завдяки динамічній музиці Вівальді. Теж пори року, теж зміна життєвих циклів… То, можливо, все-таки у цьому й сенс? Просто зміна весни та осені, покоління старшого й молодшого. Раду Поклітару, принаймні, впевнений, що не все так просто. Наповнення життя розмовами про погоду та індичку – не вихід, треба сотворити хоча б один балет-роздум. А що зробили в цьому році ви?

Можете не комплексувати, відповідаючи на те саме запитання, маестро теж розповів, що його підштовхують до творчості всі ті самі речі, що й Байярдів із Гамлетом:

– Моя позиція зовсім не оригінальна й схожа на позицію будь-якої людини, котра перейшла поріг 40 років і вміє думати. Ми розуміємо, що творчого життя залишилось мало. Творча енергія витончується… Моє відчуття: часу лишилось замало, треба терміново робити щось вартісне. Українська публіка, як не дивно, відповідає мені взаємністю, показуючи цього року нереальне заповнення залу. Таке відчуття, що культуру чим більше давлять, тим більше споживач говорить: а ні, я все одно буду! Хоча, звісно, балет – дуже умовне мистецтво, ми умовно його й сприймаємо. На злобу дня балети не пишуться… Для створення метафори потрібен час. Тому спекулювати на ставленні до політики, Майдану не буду. Для мене це надто «сьогодні». Завтра – побачимо.

ПІК