Звернення громадян Детально
Подвійна прем'єра Раду Поклітару у МЦКМ (Жовтневий палац). Майстру вдалося "перезавантажити" свій передвоєнний балет "Вгору по річці" і представити публіці зовсім новий – "Завтра".
Перший поставлений за "Загадковою історією Бенджаміна Баттона" Френсіса Фіцджеральда. Стараннями Поклітару він перероблений на сучасний варіант "Фауста". Старець укладає з дияволом угоду про те, що буде молодіти, а далі виникає маса пригод через його подорож у зворотний бік – до колиски. "Завтра" – це вільна фантазія майстра на тему українського народу. Два десятки танцівників у жовто-помаранчевих костюмах зобразили народ як один організм: багаторукий, багатоногий, багатоликий. "Народ" усе робив у єдиному пориві: від військового параду до заколисування дитини.
Перший шоу-балет – у синьо-фіолетовому кольорі. У другому домінує жовто-помаранчевий. Разом – український прапор, хореограф цією подвійною прем'єрою немов говорить: його справа живе і триває на Батьківщині. Відомо, що чимало артистів балету виїхало з початком війни, але Поклітару вдається не лише відновлювати старі вистави, а й видавати свіжий продукт з оновленим складом Kyiv Modern-Ballet.
Поклітару показав себе в цих прем'єрах із несподіваного боку. Тут немає грандіозних декорацій, як у "Лебединому озері" і "Лускунчику". Тут – мінімалізм плюс синхронність й експресія танцівників. Але головна зброя майстра – метафори і трансформації – присутні, як завжди.
Час назад. Балет Раду Поклітару "Вгору по річці"
Спочатку про перший спектакль. Усі чудово пам'ятають фільм Девіда Фінчера "Загадкова історія Бенджаміна Баттона" (2008) з Бредом Піттом і його неймовірним гримом, коли він із дідуся поступово перетворювався на немовля – за що автори й отримали "Оскар". Фільм був зроблений за оповіданням Фіцджеральда, що було опубліковане у 1922 році. Кажуть, що ідею він узяв із фрази Марка Твена: "Життя було б набагато цікавішим, якби ми народжувалися старими і постійно молодшали". Герой народжується 70-річним, який вміє розмовляти, а потім молодшає, аж до впадання в дитинство.
Ми не бачили ні з фільму, ні з розповіді причин цього парадокса. Поклітару вигадав містичну передісторію: старець біля труни укладає контракт із дияволом (Людина в Чорному), про те, що він отримає друге життя, але – задом наперед. Розплата, напевно, душа.
На заднику сцени – величезний годинник, що рухається у зворотний бік, як у рядку Бориса Гребенщикова: "Може статися так, що стрілки годинника почнуть обертатися назад".
У героя з'являється вродлива дружина, народжується донька – він весело розсікає з ними по сцені. Незабаром заведе ще й коханку, ні в чому собі не відмовляючи.
Він відривається на повну, повертаючись у минуле, але за всіма його пригодами з глузливим спокоєм спостерігає диявол, чекаючи свого часу.
Дружина постаріла і згорбилася під тягарем років, дочка виросла і пішла, коханка зникла. Навколо нашого героя починають зникати близькі. Він стає хлопчиком, а Людина в Чорному підбирається до нього все ближче.
І тут, напевно, найзворушливіший момент шоу: диявол схопив хлопчика і став рухати його горизонтально, паралельно сцені, немов прискорюючи невідворотний кінець. А потім закрутив його як годинникову стрілку – жалісливо заспівали скрипки (музика українського композитора Олександра Родіна).
Ось уже головний герой – сповите грудне немовля в руках у диявола. Людина в Чорному струшує пелюшки, звідки висипається прах, зависнувши у повітрі сірою хмаркою. Фініта ля…
Побачивши цю спробу повернути час назад, згадалися наші північні сусіди. Це абсурдне прагнення повернути радянське минуле, відтворити СРСР – наче божевільна спроба Росії повернути дитинство (половина російських кіносайтів розповідає новини 40-річної давнини, як посварився Гайдай з Моргуновим), яка не може закінчитися нічим іншим, як летальним результатом.
А Україна своїм потужним опором і контратакою, навпаки, штовхнула час – уперед!
І про це – шоу-балет "Завтра".
Єднання. Шоу-балет Раду Поклітару
"Ми зараз живемо в непростий час. Складно знайти тему, яка була б співзвучна емоційно тому, що переживає весь український народ. Та й чи потрібно її шукати?" – задався питанням майстер у пресрелізі. Але насправді він цю тему знайшов і представив – під музику Фредеріка Шопена.
Тема ця – єднання. Танцюристи в жовто-помаранчевих костюмах робили десятки зачаровуючих синхронних рухів
То вони всі разом немов гребуть.
То разом качають немовля в колисці.
То разом вибудовують піраміду.
То разом карбують крок у військовому марші.
Потім, піднявши руки, насичуються променями світла
І після цього звідкись згори падають мотузкові сходи і артисти підіймаються все вище, до небес, сонця, мрії.
Ми вистоїмо, витримаємо, здобудемо перемогу і побудуємо наш сонячний світ!
Щодо техніки Поклітару здивував тим, що, з одного боку, його Kyiv Modern-Ballet багато чого взяв у голландського Nederlands Dans Theater – ось цей синхронний рух десятків людей.
А з іншого боку, він з усіх своїх танцюристів вибудовує незвичайні цілісні образи – і це скоріше притаманне східній школі танцю – китайській опері, наприклад.
Раду Поклітару примудрився синтезувати трендову техніку Заходу, помноживши її на філософський підхід Сходу. У результаті вийшов український балет майбутнього!
Текст: Костянтин РИЛЬОВ
