Закохана в балет

Витончена молода жінка, справжня зірка української сучасної сцени, у підлітковому віці подивилася балет «Лускунчик» в інтерпретації Раду Поклітару (який згодом став її вчителем) – і закохалася в сучасний авторський хореографічний синтез.

ELLE.Катерино, памʼятаю перший спектакль за вашою участю «Спляча красуня» – як ви керували лялькою у виставі й дуже швидко стали однією з провідних танцівниць, а віднедавна й хореографинею «Київ Модерн-балету». Як доля привела вас саме в цей театр?
Катерина Курман (К.К.).Моя хрещена ще в дитинстві казала: «Я бачу тебе в цьому театрі». Саме вона посіяла в мені це зернятко. Років у десять вона повела мене на «Лускунчика», і з того часу воно почало проростати.
Це стало моєю мрією і метою – спочатку несвідомою. Потім я приїхала до Києва й дізналася, що за два дні відбудеться кастинг у «Київ Модерн-балет». Мені дуже хотілося побачити, що це за театр, в якому створюється таке мистецтво, які там люди. Я йшла не за тим, щоб мене взяли; мені було цікаво, як там усе влаштовано, яка там атмосфера.
У цьому театрі все настільки працює заради мистецтва, що ти ніби не маєш можливості не служити йому. Абсолютно всі – і наші натхненні керівники, і команда загалом – дуже вірять у те, що ми створюємо й показуємо на сцені. Отже, те зернятко, посіяне колись, проростає вірою в сенси, які ми виносимо на сцену до глядачів. У будь-якому разі прагнеш бути частиною цієї великої, вже запущеної машини. Інакше бути не може – так і має бути.

ELLE.Ви працюєте у складі «Київ Модерн-балету» з 2018 року. Які ваші улюблені партії, образи?
К.К.Кармен і «Травіата» – образ Віолетти. Ці партії піднімають динаміку пошуку всередині мене: як зробити, як відтворити на сцені цілісний образ, аби ніщо не відволікало, й максимально донести до аудиторії істинні мотиви кожної героїні. Це глибокі образи, в яких опрацьовується кожен рух, кожен жест, кожен погляд, до дрібниць – і в голові, і в тілі.
Дуже подобаються жартівливі партії, наприклад, у «Дискримінації» образ Янгола: там можна бути кумедною, і це дуже круто. Але завжди пам’ятаю про тонку межу між поганим жартом, який зовсім не смішний, і тим тонким ювелірним гумором, що працює.  Люблю «Двоє на гойдалці».  Є багато вистав нашого театру, які знаходять відгук: «Довгий різдвяний обід», «Жінки у ре-мінорі», «Дощ», «Завтра». Є також партія Панночки, яку певний час я не хотіла брати на себе: не відчувала її – занадто демонічна для мене. Та й музика Олександра Родіна пронизує до кісток, аж моторошно. Ми з цією партією «подружилися» лише торік – так, що мені стало цікаво жити нею на сцені. 

ELLE.Україна, та й світ у цілому, не можуть похвалитися великою кількістю балетних постановниць, на жаль. Як ви підійшли до реалізації в цій іпостасі? 
К.К.Мені подобалося створювати будь-що танцювальне, пластичне з самого дитинства. Я робила концерти навіть у селі (Катерина зростала на Одещині. – Прим.ред): збиралися дітьми, нам було тоді по вісім-десять років. Це дуже підсилювало уяву й віру в те, що задумане може втілитися в життя. Далі були училище й університет – вони підживлювали це прагнення. А такий майстер, мій Учитель і близька по духу людина Раду Віталійович, усе це побачив і дуже допоміг. Його підтримка – надважлива складова. І я вдячна всім людям, причетним до творення вистави «Аліса в Задзеркаллі»! Якби не вони, не було б цього масштабу, не було б і самої вистави.
Поступово я дійшла до цього шляху з вірою всередині – і з потрібними, важливими людьми поруч. Нашими вчителями інколи стають надзвичайно доброзичливі люди, які допомагають і мотивують натхненно, з вірою в серці.
Я зараз не дуже розділяю всередині себе «жінка – чоловік», «хореографиня – хореограф». Для мене важливі те, що ти створюєш, і чесність у тому, як ти це робиш.

ELLE. Що послужило імпульсом ставити саме «Алісу в Задзеркаллі»?
К.К. Мені завжди подобався цей твір, мультфільми й книги. Для мене це абсолютно інший, дуже цікаво влаштований вимір. Там одночасно є чітка послідовність і хаос – я люблю таке (усміхається). Першим імпульсом став дзвінок від Дмитра Кондратюка, мого колеги: «Катя, я про тебе думав, ми будемо ставити «Алісу». Я відповіла: «Ну, цікаво, спробуймо!». 
І буквально наступного дня, коли їхала з Одеси, зустрілася з другом, якого не бачила вісім років. Він вирішив подарувати мені дві загорнуті книжки, тож було незрозуміло, що всередині. Коли я сіла в потяг і розгорнула, там виявилися «Аліса в Задзеркаллі» та «Аліса в Дивокраї». Отже, збагнула я, цей твір хоче бути реалізованим. Це поєднання внутрішньої любові до матеріалу й таких знаків зробило «Алісу» природним вибором для дебюту. І взагалі мені здається, всі ми трохи Аліса в цьому світі (усміхається).

ELLE. Гучна світова премʼєра сучасного балету «Соляріс» цього року, ювілейного для Львівської опери, – дуже витончена ваша робота. Музика Олександра Родіна, лібрето Василя Вовкуна, диригент-постановник Іван Чередніченко – мега-команда! Роман Станіслава Лема мовою танцю: всі, хто дивився,  отримали неймовірні враження та щиро дякують вам. Як вам це вдалося? Що ви вклали в цю постановку особисто від себе?
К.К.Це вдалося завдяки людям, які створювали постановку разом зі мною. Команда була великою, процесів – безліч, дуже різних. Якби не директор Василь Вовкун зі своїми настановами, баченням й вірою, якби не диригент-постановник Іван Чередніченко, нічого б не сталося. Це був мій перший досвід роботи з оркестром: абсолютно інший вимір, і пан Іван уважно ввів мене в нього, пояснював, як усе працює. Додайте до цього чарівну музику Олександра Родіна, яка не може не зачепити за живе.
Поруч завжди був Олексій Бусько (артист балету, хореограф, балетмейстер-постановник, режисер. – Прим. ред), ми багато шукали й обговорювали, як і що має бути. І, звісно, артисти: спочатку з легкою недовірою, бо для багатьох це було нове, незвичне, але крапля віри й любові робить дива. Зокрема, важливий внесок зробила Світлана Рейніш, вона створила весь візуал. Отже, суперкрута команда – завдяки цьому все й сталося. Особисто від себе я вклала любов до природи, бо ми всі її частина, Божі творіння. Для мене важливо пам’ятати про довіру, доброту й чутливість одне до одного, про щире бажання зрозуміти. Магія народжується тоді, коли ти справді хочеш її створити й несеш світло всередині себе.

ELLE. Що тримає особисто вас  під час війни? В чому ваші джерела сили?
К.К.Мене тримає моя сім’я – вона відновлює стан рівноваги й адекватності.
Джерела сили – це бажання розвитку і бажання нового. Коли постійно чимось цікавишся, мозок працює, ти надихаєшся, знайомишся з людьми й ідеями, утворюєш зв’язки. Це дає внутрішній ресурс і фокус назовні, допомагає витримувати реальну ситуацію в нашій країні – жахливі події, важкі ночі, трагічні новини. І, звісно, фізична активність: вона повертає мене в тіло, заземлює і заспокоює.
ELLE. Поділіться вашими найближчими планами – як танцівниці, хореографині, особистості.
К.К.Є ідеї, є натхнення, а головне – є імпульс усередині для творення. Вірю, що в найближчій перспективі ми це відобразимо й оформимо в конкретні кроки – у танці, в постановках і в житті.

текст Мирослава МАКАРЕВИЧ