«Дев’ять побачень» від Раду Поклітару, або Танцювальні історії під музику Шопена

Вистава продовжує ланку одноактних балетів хореографа, серед яких «Двоє на гойдалці» на музику Йоганна Себастьяна Баха й Чавели Варгас, «Квартет-а-тет» на музику Ада Мааса, «Жінки в ре мінорі» на музику Йоганна Себастьяна Баха, «Вгору по річці» на музику Олександра Родіна, «Дощ» на музику Йоганна Себастьяна Баха й народів світу та інші.

У порівнянні з масштабними, масовими композиціями (наприклад, «Перехрестя», «Вій» або «Спляча красуня») камерні балети Поклітару позбавлені складної драматургії і ще більше зосереджені на внутрішньому світі особистості.

«Дев’ять побачень» має усього трьох головних персонажів: це пара юних закоханих (на прем’єрі: Вона – Олена Салтикова, Він – Артем Шошин) і Стара (Анастасія Добровольська). Автор майстерно зображує добірку різнопланових картин стосунків між людьми – непростих і болючих, теплих і довірливих. Водночас загадкова Стара невтомно походжає по сцені, отже конфлікт між молодістю та віком, недосвідченістю й мудрістю, енергією та спокоєм, початком і кінцем залишається лейтмотивом вистави.
Окрім ліричної теми в балеті є філософська ідея часу й вічності. Після вистав «Перехрестя» (2012) і «Довгий різдвяний обід» (2014) Раду Поклітару знову звертається до неї.

Фортепіанні прелюдії Фридерика Шопена із циклу 24-х прелюдій, ор. 28, що були обрані балетмейстером як супровід до хореографічних історій, якнайкраще відповідають ліричній ідеї балету та його циклічній формі. Послідовність прелюдій, яку обрав Раду Поклітару для постановки, вписана в композиційну арку циклу Шопена, крім першого й останнього номера, не зберігається. Таким чином, перше побачення в балеті збігається з першою прелюдією до мажор, яка влучно підкреслює схвильованість молодих людей. А остання зустріч відбувається під звуки ре-мінорної прелюдії (№ 24), схвильована патетика якої відображує щасливе та пристрасне єднання пари.

Окрім музики, спектакль дихає й іншими звуками: стукотінням пальців, шумом міста, плачем дитини, зітханням, сміхом та й просто мовчанням. Це допомагає створити враження живої реальності та ще глибше занурює глядача в історію.

Разом із юним і ліричним балетом «Дев’ять побачень» на сцені Київської опери на Подолі, відтепер і надалі, йтиме комічний спектакль-старожил «In pivo veritas» на ірландську народну музику та музику доби Ренесансу. Півтори години щирого сміху («In pivo veritas») і сліз («Дев’ять побачень») – кардинально різні за емоціями балети – мають спільну точку опори: образ молодості у всіх її проявах.

Наталія НОСАЧЕНКО, Український інтернет-журнал "Музика"