Феномен Принца-Моцарта | Прем'єра балету "Маленький принц" Раду Поклітару
Чт, 22 жовтня, 16:36

Феномен Принца-Моцарта | Прем'єра балету "Маленький принц" Раду Поклітару

Існує певне філософське переконання, що людина народжується геніальною, і могла б такою лишитися, якби не випадкові знайомі, терабайти медійної інформації, соціальне чистилище забобонів, стереотипів й усіляких умовностей. Якби ж то ми вміли очищати себе і маленький світ своєї планети від шкідників, як чистить Маленький принц свою планету від баобабів... В основу свого нового балету «Маленький принц», прем’єра якого вперше в історії Kyiv Modern-Ballet відбулась онлайн, Раду Поклітару поклав одвічну дорослу казку Антуана де Сент-Екзюпері про чисте забуте дитинство.

Київ Модерн-балет_Маленький принц_фото_Настя Телікова (1)

У «Книзі книг» сказано: «Спочатку було слово». Раду Поклітару ж промовляє: «Спочатку була музика». Саме феномен музики Моцарта-дитини став першопричиною нового прочитання «Маленького принца», чий герой той самий геній, що надзвичайно тонко відчуває як любов, так і фатум смерті. Поклітару девербалізує філософію твору Екзюпері до рівня символічної, образної лексики тіла. Він вміщує в годину дійства передусім емоційну сторону історії, про Маленького, а насправді дорослого, котрий не втратив своє дитинство, принца. Якщо придивитись, то за його наївністю і навіть помилками прихована неабияка мудрість, адже він не дозволяє собі піддатись жодному чужорідному впливу господарів 6 астероїдів, які уособлюють людські пороки і недоліки: пиху, чванство, пиятику тощо.

Київ Модерн-балет_Маленький принц_фото_Настя Телікова (13)

Хореограф-постановник синтезує в музичній партитурі балету бездоганні гармонії Вольфганга Амадея Моцарта (різних творчих періодів)  і українські колискові, які а капела виконує Марія Пилипчак. Здавалося б, звідки могло взятись таке музичне поєднання? Насправді відповідь приховує сама філософія Екзюпері. Музика Амадея Моцарта – саме уособлення мудрої чистоти і космічної гармонії любові, квінтесенцією чого є сам Принц. Колискові – це етніко-музична пуповина, яка пов’язує людину з дитинством. Музика – категорія емоційного несвідомого,  і саме вона здатна прив’язувати нашу пам’ять не тільки до людей і місць, але й до давно забутих відчуттів, яким і є дитинство.

Київ Модерн-балет_Маленький принц_фото_Настя Телікова (4)

Маленький геній  у виконанні прем’єра театру Артема Шошина в балеті Поклітару – це проєкція  й на Екзюпері-дитину, і на власне «Я-дитину» хореографа і, звісно, на кожного глядача. Балет на сцені дихає багатою хореографічною мовою, яка детально розкриває кожен дует вистави: Принц – Льотчик, Принц – Троянда,  Принц – Лис, Принц – Змій. Об’єму йому додає надзвичайно естетична робота авторки відеоконтенту вистави Ольги Нікітіної. Глядач буквально потрапляє в космос, його оточують зірки і планети, коли він разом з Маленьким принцом подорожує безмежним простором. Це той чудовий приклад використання сучасних технологій в театрі, коли відеоконтент жодним чином не заступає першості артистів. Він не стає домінантним головним героєм, одначе перетворюється на місток між глядачем та виконавцями, утворюючи для них спільний казковий світ.

Київ Модерн-балет_Маленький принц_фото_Настя Телікова (12)

Раду Поклітару доволі обережно, а часом навіть занадто, ставиться до тексту твору, наче намагається не перевантажити дію додатковими сенсами режисерського авторства. Поза тим,  він під супровід Adagio Моцарта з Концерту для фортепіано й оркестру №23 вирішує кінцівку по-біблійськи – даючи Змієві яблуко, як інструмент спокуси, а не укус, як інструмент вбивства в першоджерелі. Єдиною ж спокусою Маленького принца стало бажання повернутись до своєї Троянди, і сум за нею, що переростав вже у страх її більше ніколи не побачити – не побачити головне прекрасне, яке він так необачно випустив. Саме це змушує погодитись на останню подорож небом. І не даремно в останній сцені символічно лунатиме колискова зі словами «Спи, Ісусе, спи…». Яким же настроєм зрештою наділений балет? Настроєм дитинства, того періоду життя, коли кожна дитяча емоція (чи сльози, чи сміх) – це катарсичне переживання. Проте Раду Поклітару не був би собою, якби в цьому прочитанні не було відчуття невідворотності і певної загадки, скажімо «феномена Моцарта». Колись у своєму листі до батька Амадей Моцарт писав: «Тату, ви собі не уявляєте, що це значить – кожного вечора лягати у ліжко, не знаючи чи прокинусь я вранці». Ось ця загадка – кожен раз останній, кожен день – це день останньої музики, і тому все, що має відбутись востаннє, мусить бути довершеним і гармонійним, і сповненим енергією чистої любові. З тією любов’ю, з якою Маленький принц сприймає цей світ, і є те відтворення світової гармонії в одній людині, що носить в собі цей феномен – «феномен Принца-Моцарта».

Рецензія: Даша Кашперська

PRO Театр