«Існування «Київ Модерн-балету» — подарунок для України»: Раду Поклітару про новий сезон та прем’єру «Пікової дами»
Чт, 23 вересня, 16:04

«Існування «Київ Модерн-балету» — подарунок для України»: Раду Поклітару про новий сезон та прем’єру «Пікової дами»

«Київ Модерн-балету» вже 16 років. Що ви вважаєте за цей час своїм найбільшим досягненням та найбільшим провалом?

Найбільше досягнення в моєму житті — сам театр, що він працює. Коли виник, мало хто вірив, що це буде життєздатний театральний організм. Ми тоді не загадували наперед. Навіть голлівудські продюсери не можуть передбачити успіх фільму. Я просто знав, що такий театр потрібен. І зараз впевнений, що існування «Київ Модерн-балету» — великий подарунок для України. Не кожна країна східної Європи чи пострадянського простору може похвалитися театром сучасної хореографії з таким багатим репертуаром і такою якістю вистав. Державі пощастило, що театр був створений і зміг вижити за всі ці роки.

Найбільший мій провал в тому, що весь цей час не можу домогтися уваги до театру з боку влади. «Київ Модерн-балет» досі не отримав статус Національного. Це велика проблема для танцювального театру, адже цей статус в перспективі дає відносно нормальні заробітні плати для артистів. Біль нашого театру — плинність кадрів. Молоді артисти балету затребувані, можуть поїхати куди завгодно, перейти в будь-який театр, де їм більше платять. Більшість артистів обирає творчість і бурхливі овації після наших вистав. Але деякі йдуть, склад змінюється. Цей процес не сприяє стабільності роботи театру та впевненості, що я роблю все правильно як творчий керівник колективу. Коли показую зарубіжним колегам відеозаписи наших вистав, а потім називаю заробітну плату артистів, вони кажуть: це неможливо, чому вони взагалі працюють? Складно пояснити це європейцям.

Наш театр — єдиний театр сучасної хореографії в країні, і він точно підпадає під норму національних театрів. В положенні написано, що статус Національного може отримати один театр в своїй категорії. Водночас у нас є багато національних театрів драматичних, опери і балету. А сучасної хореографії — один. Бачу небажання допомагати культурі в принципі. Нам закидають, що не маємо своєї будівлі. Однак є національні колективи, як хор «Дударик» чи ансамбль Вірського, які теж не мають. На жаль, я не вмію ходити по кабінетах і вибивати. Але не опускаю руки.

СУЧАСНЕ ЖИТТЯ ТЕАТРУ

До речі, у театру досі немає навіть власної репетиційної бази. Ви займаєтеся в приміщенні Київської опери на Подолі. Чи з’явилися якісь варіанти?

Для хореографічного театру дуже важлива наявність великого балетного залу, а краще двох. Це має бути приміщення з високими стелями, без колон, розміром хоча б 15 на 15 метрів. На такі приміщення у місті величезний дефіцит. Будувати нові ніхто не збирається. За 30 років незалежності у Києві збудували лише театр на Подолі. І скільки скандалів з цим пов’язано.

Як сьогодні виглядає трупа? Хто залишився з першого складу?

Творчий колектив складається з 23 артистів. З першого складу залишився лише Дмитро Кондратюк, в педагоги-репетитори перейшов Сергій Кон. До речі, подавали Дмитра Олександровича на звання заслуженого. Не знаю, як переконати можновладців, що артист, який 16 років відпрацював в театрі, станцював всі ведучі партії й тягнув репертуар, є моєю правою рукою, має право на це звання. У нас заслужених отримують в основному артисти балету національних опер.

Що залишається за лаштунками театру?

Щоденні заняття з класики. З артистами займаються педагоги-репетитори — Анатолій Козлов і Оксана Хамровська. Коли до нас приходять молоді артисти, я спостерігаю за ними з легкою тривогою. Але потенційно талановиті артисти, які навіть не мають відношення до класичного танцю, займаючись, швидко прогресують і роблять успіхи.

24 вересня ви відкриваєте сезон у столичному МЦКМ «Жовтневий» балетом «Маленький принц». Розкажіть про нього та що ще мають змогу побачити глядачі найближчим часом?

«Маленький принц» — найсвіжіший з великих балетів у нашому репертуарі. Створений завдяки гранту Українського культурного фонду. У виставі використовується багато відеопроєкцій, є взаємодії з ними артистів. Також у вересні покажемо «Лебедине озеро» на великій сцені МЦКМ «Жовтневий», вечір балетів з «In pivo veritas» та останньою прем’єрою «Дев’ять побачень» у Київській опері на Подолі. В жовтні плануємо показ «Сплячої красуні».

З якої вистави ви б порадили почати знайомство з театром?

З «Маленького принца», він вийшов дуже славним і зрозумілим для глядачів будь-якого віку. Я завжди люблю останні вистави. Наймолодші для мене найулюбленіші.

13 жовтня киян очікує прем’єра вашого нового балету «Пікова дама». Відома класична версія балету французького хореографа Ролана Петі. Чому вирішили звернутися до цього матеріалу?

Я поставив три балети Чайковського — «Лебедине озеро», «Лускунчик» та «Спляча красуня». Це велика тріада класичного балету, для якої ми зробили свої версії мовою неокласики, сучасного танцю. Я не готовий був прощатися з Петром Іллічем, занадто я його люблю. Виникла ідея зробити «Пікову даму». Пам’ятаючи успіх балету «Кармен-ТV» (постановка на музику з опери «Кармен» Жоржа Бізе, отримала премію «Київську Пектораль» в номінаціях «Краща вистава року» та «Краща робота балетмейстера» — Ред.), я спочатку хотів поставити «Пікову даму» на музику Чайковського, використовуючи оперну партитуру. Адже це одна з його найвідоміших і найпопулярніших опер. Але те, що мені не заважало в «Кармен-ТV», можливо, завдяки французькій мові, дуже заважало в «Піковій дамі» з текстом Модеста Чайковського, брата композитора. Виходило, що уявлення в моїй голові перетворюються на хореографічний підстрочник, сурдопереклад мовою танцю. Довелося залишити цю ідею.

У моєму творчому запаснику завжди зберігаються найулюбленіші, сокровенні музичні твори, які справили на мене велике враження. Неохоче і з побоюванням їх витрачаю. В цей список потрапила і шоста симфонія Чайковського, вершина його симфонічної музики. У 2005 році почув запис симфонії 1947-го, яку виконував оркестр під диригуванням Миколи Голованова. За емоційністю та щирістю музика справила величезне враження, наче мене переїхав поїзд. Настільки приголомшливо та грандіозно, що боявся за неї брати. Пройшло 16 років. Мені вже 49, невідомо, скільки ще балетів поставлю — і час звертатися до улюблених творів, щоб вони звучали. Звісно, це велика відповідальність. Шоста «Патетична» симфонія Чайковського — як «Реквієм» Моцарта. Складно створити таке хореографічне прочитання, щоб воно не виглядало принизливо малим перед величчю музики.

Чим вирізняється ваш балет?

Захотілося розказати історію, яка зазвичай залишається за рамками балетного прочитання. На балет Ролана Петі глядач мав прийти в зал зі знанням історії про графиню, яка програлася у паризькому Версалі і отримала за певні послуги секрет трьох карт від графа Сен-Жермена. «Трійка, сімка, туз» — у балеті не пояснювали, чому саме вона володіє цією таємницею. Вважаю, що глядач не повинен бути підготовлений. Ми пропонуємо цілісний продукт, щоб люди не виходили з відчуттям «не зрозумів». Тому перший акт нашої вистави — Версаль, а другий — Санкт-Петербург.

Окрім шостої симфонії Чайковського, у балеті ви використовуєте ще й другу. Чому обрали цю музику?

Вона підійшла для першого акту. Як виявилося, була написана в Україні, в маєтку Давидових, що в селі Кам’янка на Черкащині. Ми їздили туди, провели цілий день. Саме в тому будинку в 1821 році жив Олександр Сергійович Пушкін, автор повісті «Пікова дама», а через 40 років — Петро Ілліч Чайковський. Пушкін товаришував з родиною Давидових, які підтримували декабристський рух, а сестра Чайковського Олександра вийшла заміж за Льва Давидова, сина декабриста Василя Давидова. Композитор там відпочивав. Петро Ілліч не мав власного будинку, мешкав у готелях чи знімав апартаменти. Коли казав «їду додому» — мав на увазі Кам’янку. Музика його другої симфонії якнайкраще підходила для балету за структурою, мелодикою, характером. І лише потім я дізнався всю цю історію.

Наскільки зміняться персонажі «Пікової дами»?

В основному всі головні герої перейшли з повісті Пушкіна та опери Чайковського. Але будуть і нові персонажі. Не розкриваючи інтригу, скажу лише, що деякі герої стали більшими у порівнянні з першоджерелом. А деякі зберегли свою важливість, але у них з’явились конкуренти.

Хто працює над оформленням постановки?

Вже п’яте ми співпрацюємо з художником по костюмах Дмитром Курятою. Для балету він створив два окремих світи — Версаль і Cанкт-Петербург, переосмислюючи історичні костюми епохи Рококо та Ампір. Складність роботи з танцювальним театром в тому, що окрім стилізації епохи, артистам має бути зручно. Особливо у сучасному танці. Дмитро жартує, що артисти все одно будуть вниз головою, тому треба зробити це красиво та естетично. За оформлення сцени та відеоконтент відповідає Ольга Нікітіна, з якою робимо вже третій проєкт. Щоразу сподіваємося знайти щось цікаве і нове. В українському танцювальному театрі ми однозначно будемо першими з такими об’єктами «доданої реальності». Влаштовуємо навіть окремі технічні репетиції, бо є складні взаємодії артистів з проєкціями.

Втілення проєкту стало можливим завдяки фінансовій підтримці Українського культурного фонду та Департаменту культури КМДА. Прем’єра вистави відбудеться онлайн та офлайн, на сцені МЦКМ «Жовтневий палац».

Про що для вас ця вистава?

Наше життя складається з постійного вибору. Як тільки ми переходимо у свідомий вік, перед нами виникають різні варіанти. У виставі ми говоримо про глобальний вибір, який має зробити головний герой — між ідеалами кохання, щирим почуттям і непереборною жагою наживи. Йдеться про подолання, спокусу, силу та слабкість волі.

ТЕАТР І КАРАНТИН

Повертаючись до наших реалій, в Україні знову вводяться карантинні обмеження, не виключають і ймовірність локдауну. Чи взагалі можливо існування театру під час карантину?

Всі переходи в онлайн від безвиході. На карантині добре себе почувають айтішники, які можуть працювати віддалено, сфера інтернет-продажів та фармацевтичні компанії. Що стосується культури — це спроба залишитися на плаву. Коли намагаєшся передати живі емоції через екран комп’ютера виходить викривлена форма мистецтва. Ми показали «Маленького принца» онлайн, маємо такий досвід, знаємо, як це робити. І його переглянуло більше глядачів, аніж ми могли б зібрати в найбільшому залі України. Але це ніколи не зрівняється з живим театром та взаємодією з аудиторією. Вважаю, всім треба щепитися і закривати цю тему.

А що з закордонними гастролями?

Всі гастролі довго відкладалися і зрештою скасувалися. Перед карантином ми мали щільний та цікавий графік, планували поїхати в Латвію, Естонію, Нідерланди, навіть на фестиваль в Монголію. Через карантинні обмеження організатори взяли паузу. Допоки це закінчиться і буде зрозуміло, що далі.

ХОРЕОГРАФІЯ ТА ПРОЦЕС ПОСТАНОВКИ

Чи не думали ви заснувати свою студію, щоб передавати досвід молодому поколінню?

Я викладаю в Київському національному університеті культури і мистецтв. Намагаюся бути для студентів максимально корисним. Мені багато разів пропонували організували школу з моїм іменем, але тоді я маю зробити все сам і на високому рівні. Захоплююся колегами, які мають енергію і менеджерську активність для втілення одночасно різних можливостей та проєктів. Я в першу чергу займаюся балетом, і брати на себе ще щось може бути в збиток для основної діяльності.

Як оцінюєте хореографічний рівень підготовки молодих артистів?

Не в захопленні від останніх кастингів. У нас високі вимоги: артист має володіти основами сучасного танцю, бути координованим і добре знати класичний танець, бо в основі моєї хореографії — класика. Таких універсальних солдатів мало. В цілому якість зростає. Це стосується не тільки нашого театру, а будь-якого виконавського мистецтва. Добре помітно на відстані, в дальній перспективі. Коли дивишся кінозаписи зірок світового балету 1940-50-х років, вони викликають поблажливу посмішку. Естетика танцю з часом дуже сильно еволюціонує.

Що для вас важливіше — цілеспрямованість чи хореографічна підготовка?

Людина, яка досягнула успіхів в танці, — однозначно цілеспрямована. Це складна щоденна робота. Потрібно вміти вкладати свою енергію. Але в житті все визначає талант.

Які ваші улюблені місця в Києві? Де любите проводити час?

Мій найулюбленіший район — Поділ. Я нарешті добудував власний будинок за містом. І сьогодні ця оселя, зроблена з любов’ю, є моїм місцем сили. Навколо ліс. Щоранку з собакою Расті йду на прогулянку. Расті я взяв з притулку, йому близько двох років. Просидів рік у вольєрі. Але зараз у нього нове життя, влітку їздив з нами відпочивати в Грецію.

Що вас порадувало за останній час?

Коли я в процесі постановки, намагаюся не відволікатися. Вмикаю режим економії енергії. Навіть стараюся більше спати. Можу годинку подрімати перед вечірньою репетицією, щоб акумулювати якнайбільше енергії та бути в залі максимально креативним. Незалежно від кількості поставлених вистав, лекал і правил немає. Перша репетиція нового балету — це завжди дуже страшно. Ти боїшся повторитися, не змогти. Але процес починається, і перестаєш боятися. На відміну від композиторів чи художників, які творчі муки переживають наодинці, балетмейстер переживає їх на очах у артистів.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»