Звернення громадян Детально
Кожна прем’єра балетної вистави Раду Поклітару у Києві – довгоочікувана річ! Заздалегідь купуються квитки, обирається вбрання, збираються до купи кулуарні чутки, загалом – ажіотаж. І це не дивно, адже театр Київ Модерн-балет один із небагатьох займається сучасним мистецтвом.
Поговоримо про балет «Вій», прем’єра якого відбулася у червні цього року, а днями знову радувала око і вухо балетоманів Києва. Тут є всі складові успішного маркетингового ходу. По-перше сама назва, яка вже стала безсмертною і завжди користується попитом. Адже містична оповідь Миколи Гоголя плідний ґрунт для експериментів та модифікацій. По-друге, хореограф Раду Поклітару, який безперечно є улюбленцем театралів України. По-третє – це перший балет на українську тематику у доробку митця. Це одразу змусило противників театру КМБ переглянути свої претензії щодо репертуарної політики Поклітару. Ще одним важливим моментом стала колаборація із сучасним українським композитором Олександром Родіним, який спеціально написав музику для балету.
Та найголовнішим проривом цієї постановки стало використання відеоконтенту, який розробила Ольга Нікітіна. Дійсно, для українського глядача сучасних, а особливо класичних балетів, які звикли бачити старі, банальні з технічної точки зору, а часом – хиткі і напівзруйновані декорації, віртуальні декораціії сприймалися на кшталт фантастики. Але насправді, таке захоплене сприйняття є досить сумним, адже свідчить про певну відсталість українського театрального процесу. Відомо, що світові театри давно залучають до сценографії відеоконтент і це сприймається як звичайний робочий момент. Але перший пішов і це чудово, сподіваємось, що вдасться зрушити з мертвої точки.
Театральних маніяків завжди ваблять постановки Поклітару своїми нестандартними підходами до звичних речей. І на цей раз балетмейстер не розчарував публіку. Він відкрив у знаменитій повісті Гоголя нові, філософські грані.
Хома Брут (Владислав Детюченко) – типовий юнак, що не задоволений власним життям. Навчання, яке скоріш за все обрали йому батьки, не приносить жодного задоволення. І це страшно, адже Хома майбутній цілитель людських душ – священнослужитель. Замість глибокого усвідомлення важливих істин, він відверто нудьгує у компанії собі подібних бурсаків. Його оточення підкреслює жалюгідність його життя. Справжніх друзів немає, а ті кого він такими вважає, не мають відповідних життєвих пріоритетів. У балетній версії у Хоми з`являється дівчина – Василина (Катерина Кузнецова). Недарма вона має таке імя – зв’язок із змієподібним монстром Василиском очевидний. На перший погляд, це сором’язлива дівчина, яка навіть втікає від надмірних тілесних бажань Хоми. Але її сутність розкривається у маленьких деталях – бажання слави, прагнення бути в центрі уваги (а Хома – хлопець хоч куди!), пристрасть до алкоголю і нічного життя, звісно грошоманія, розпуста і це ще далеко не повний список.
Подібне життя не влаштовує Хому, і тому він прагне змінити свою реальність. Це досягається різними засобами. На початку балету він п‘є пігулки «щастя», які дозволили йому летіти в нову реальність з німфами, які, як одна, прагнуть його тіла. Потім він вживає дуже багато алкоголю і саме в цьому стані зустрічає Панночку (Олена Салтикова). Хто вона? VIP-дівчина, повія, жриця чи марево жінки його мрії (вона повна протилежність всім жінкам в балеті)? Адже все, що відбулося далі, може бути як реальністю, так і алкогольними галюцинаціями, які довели до смерті Хому.
Панночку глядач вперше побачив у еротичній сцені із Сотником (Артем Шошин). І знову виникає питання – що це? Інцест, сексуальні мрії Сотника чи Панночки, а може то еротична фантазія когось третього, Вія наприклад?
Взагалі, роль Вія в цьому балеті – філософсько-містична. Ні, це не окремий персонаж, це одна з трьох постатей Сотника. Сотник поданий в постановці, як триєдине зло: суворий і байдужий вчитель у бурсі, замість шанованого панотця, сексуальний тато-гуру, замість люблячого батька, і Вій, який у демонічний спосіб забрав душу Хоми. Таке трактування образу Сотника підіймає не тільки мистецькі, а й соціальні проблеми людства.
Що ж було у ті три рокові ночі у церкві, де душа Хоми (Ілля Мірошніченко) бореться, але не зі злом, а із спокусою? Та чи були ці ночі насправді? Звісно, глядачу показують це як окремі реальні дні, але є декілька «але»… Так, вже після першої глядач бачить поминальний стіл, який переросте в шалену оргію. В другий день до Хоми приходять двоє друзів, які не підтримують, а лише глибше заганяють у депресивний стан Хому.
У балеті Вій, Раду Поклітару розкриває глибокі філософські питання життєвого відчаю через сцени вбивства. Спочатку Хома вбиває Панночку, тим самим вбивши свій образ ідеальної жінки, а в кінці балету Хома чинить самогубство, свідомо віддавшись усім спокусам.
Вбити чи любити? Балет відповість!
Вероніка ЗІНЧЕНКО
Детально: Moderato.in.ua
