Звернення громадян Детально
Балет «Завтра» за обраними засобами виразності один з найлаконічніших творів Раду Поклітару. З соціальним прозрінням, гідним гостроти хірургічного скальпеля. Жодних декорацій. Класична чорна сцена, світло в напівтемряві, яке лиш акцентує дію. Унісекс костюми виконавців кольору мерехтливих промінців вогню – як ознака божественної енергії в кожній живій особі незалежно від статі. І повна концентрація на пластичних рухах, лініях, символах і оповідях про наявні соціальні проблеми людей, через особисті та колективні історії.
Потік емоцій дійства сягає графічної виразності плаката на кульмінаційних стоп-кадрах, що фіксує їх в пам’яті як сцени-резюме соціальних стосунків. Це – точка дотику до кожного глядача. Момент його зворотного зв’язку щодо власних історій, з якими кожен стикався в житті. Наприклад, колектив, який затирає та нівелює особистість, і як слідство – інфантилізм масового крокування «в ногу». Домінантність в парах ЛГБТ, аб’юз і насильство в парі чоловік-жінка. Хімічна реакція розпаду колективу на окремі особистості – і переляк самотності, що випадає в осад. Нестримний біг часу, коли з рукотворної мушлі виринають нові й нові персонажі – і відпливають потоком у життя з невизначеною долею. Невизначеним завтра.
Цей спектакль можна було б назвати сучасною притчею про те, які жахливі правила і закони соціуму тут, на Землі, самі для себе створюють люди, бо їх свідомість переповнена вщент інформацією, в якій відсутня любов! Їх вчинки, боротьба, страждання і борсання на темному дні життя, з рідкими моментами промінців світла, що пророчою блискавкою вриваються в їх темряву з небес, були б самі по собі жорсткою, але правдивою і мистецьки-реальною картиною сучасності… якби не одне «але».
Над сутінковим соціальним рухом людських душ і тіл, з першої до останньої хвилини «Завтра», пливе – неземної гармонії та світлої краси музика Шопена. З якою ритми соціуму – не збігаються. І це не просто почуття дискомфорту, роздратування чи непорозуміння. Емоційні піки діянь людей входять в той ритмічно-драматичний конфлікт, що хвилями сягає масштабів справжнього антагонізму до законів вічного плину гармонійного Всесвіту. І як тремтливо, тихими поодинокими острівцями, мов світле відлуння неба на землі, відображаються інколи чуттєва любов людей – в унісон з Музикою.
Знову, як це притаманне Майстру, конфлікт винесений за межі балетного сюжету, і розгорається по суті, між двома персонажами – людьми та Всесвітом. Законами любові – і законами придуманими зі знань, що позбуті любові. Між найсвітлішою музикою Фридеріка Шопена – і промовистими рухами людських дій.
Що ж, схоже, усвідомили люди? Божественний закон, яким його задумав Всесвіт, тече в гармонії, і він буде таким завжди. Навіть якщо згинуть, підуть у вічність всі розумники, до останнього. Закони любові народилися раніше нас, людей. Рішення – за нами.
І знаєте, цей спектакль-притча на сьогодні – найбільш іронічно-філософське висловлювання Майстра балетної мови Раду Поклітару. Нічого зайвого: хірургічно-віртуозна естетика мистецької правди. І в ній – напруга космічного масштабу, втиснутого в розмір камерності. В обсяг серця. Але фінал, який пропонує Майстер – стане для вас потрясінням. Приходьте. Завтра.
Текст: Анна АРХИПОВА
