Захоплююча весна з театром «Київ Модерн-балет»: події березня-травня 2026 року Детально
Йти проти течії, та ще й з дитинства, буває настільки важко, що в якийсь момент хочеться купити собі нове життя. Так і зробив головний герой цієї вистави, який народився 70-річним бородатим дідом і живе назад - по-старечому розумний, із зашкарублим тілом, і одночасно по-дитячому безпорадний у всьому, що стосується взаємодії з людьми.
Дуже непросте завдання для артиста - за 27 хвилин показати послідовну трансформацію людини від глибокої старості до дитинства. На відміну від першоджерела - розповіді Скотта Фіцджеральда «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» - у постановці Раду Поклітару замість 4-х поколінь Баттонів-чоловіків більше дії віддано жінкам. Дружина головного героя, дочка (доросла і маленька), коханка (дует з якою - одне з найкрасивіших місць вистави) і онука - цілий жіночий світ, поруч із яким життєвий виклик і самотність центрального персонажа проступають ще гостріше.
Ось вже правда, «блаженний, хто змолоду був молодий»: за стражданнями героя спостерігає Людина в чорному - чоловік, якого немає в оповіданні Фіцджеральда. Це хтось, хто тримає в руках шанс героя переграти все наново. Ця містична фігура в довгому плащі, здається, не має віку ані людського, ані історичного (по одягу інших легко впізнається час розквіту індустріальної епохи), входить на сцену через двері, за якими сліпуче світло, і надає сюжету зовсім іншого масштабу. Герой поцілує Людині в чорному руку і продасть своє життя, щоб прожити його по-іншому.
Та змінити йому не вдасться нічого. Навіть Людина в чорному не має влади над особливим жеребом героя - знову старого, потім зрілого і молодого чоловіка і нарешті знову хлопчика, який з останніх сил кричить в стовпі щільного сценічного диму. Ця вистава - дуже незвичайна розгортка старовинного жанру vanitas, який алегорично представляє марноту суєтних претензій на владу над долею.
Прем'єра вистави відбулася 25, 26 квітня 2017 року
Детально про виставуПрем’єра нової програми хореографічних мініатюр «Постскриптум» поєднує нові постановки та мініатюри з репертуару театру, вибудовуючи їх у послідовність, де жодна не є продовженням іншої й водночас вони не складаються в лінійний сюжет. Проте саме в цьому й народжується напруга вечора. Кожна частина ніби зсуває внутрішню опору, змінює оптику, і наступний номер уже сприймається інакше, з новою чутливістю.
До програми увійшли нові мініатюри:
«Скорлупа» на музику Жана-Філіппа Рамо.
Хореографічна мініатюра, в основі якої – віртуозна хореографія та складна взаємодія виконавців. Позбавлена лінійного сюжету, «Скорлупа» розгортається через образи, ритм і точну хореографічну форму, залишаючи глядачеві простір для індивідуального прочитання.
«Місячна соната» на музику Людвіга ван Бетховена.
Її композиція побудована як тріо для двох чоловіків і однієї жінки. У взаємодії трьох постатей на сцені розкривається напруга різноспрямованих бажань, внутрішніх імпульсів і вибору.
І, нарешті, головна подія вечора – прем’єра мінібалету «Я люблю тебе» на музику Петеріса Васкса.
В основі твору, з одного боку, знаменита Musica dolorosa, з іншого – лібрето Раду Поклітару. Це вистава-роздум про те, як близькі люди, які пішли від нас, не зникають із нашої повсякденності. «Я люблю тебе» говорить про любов не як про красиве зізнання, а як про силу, що продовжує діяти навіть після розлуки. І ставить головне питання без пафосу, майже пошепки: наскільки смертною може бути сама любов?
Окрім нових постановок, до програми увійшли мініатюри з репертуару театру: «Ці люди» та «Ой я чумак нещасливий» у постановці Катерини Курман, а також «1+1+1» і «Танцюємо Перголезі» у постановці Раду Поклітару.
Детально про виставу
